Проголошення Верховною Радою України 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України та схвалення 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України, створило умови для радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві і державі. Змінилась організація державної влади - відбувся поділ її на законодавчу, виконавчу і судову. Виникли нові інститути, властиві суверенній демократичній правовій державі, зокрема інститути президентства, конституційної юрисдикції, та ін. Почалось становлення сучасного українського парламентаризму й правосуддя та цілісної системи органів виконавчої влади. Водночас відійшли у небуття колишні загальносоюзні державні органи й організації та численні недемократичні інститути. У суспільстві почала складатися реальна багатопартійність, демократична виборча система, місцеве самоврядування тощо. Українська держава поступово входить у світове співтовариство як повноправний і рівноправний суб’єкт. Поряд із змінами в організації держави і суспільства і завдяки їм відбуваються зміни у правовій системі в цілому. За роки, що минули після цього, нашою державою пройдено не простий шлях. Розбудовувати державу в складних соціально-економічних умовах при постійній нестабільності, значних суперечностях між законодавчою і виконавчою владами, відсутності нової Конституції та деяких інших негативних факторах - справа не з легких. І до цього часу соціально-економічна і політична ситуація у державному і суспільному житті поки що має складний, суперечливий характер. Проте, хоч як там було, Українська держава і суспільство вже живуть за новою Конституцією, яку було прийнято 28 червня 1996 р. Цей день назавжди ввійшов видатною подією в сучасну історію нашого народу і українською державотворення. Його позитивні наслідки з часом відчує кожний громадянин України. Конституція України проголосила Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнала людину найвищою соціальною цінністю і утвердила реальне народовладдя. Вона підсумувала попередній розвиток суспільства й держави, створила об’єктивно необхідні правові основи їх функціонування і подальшого розвитку, зумовила незворотність цих процесів і нове ставлення до України інших держав та міжнародних органів й організацій.

Детальніше...
 

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАКАЗ22.02.2012 № 155

 

Зареєстровано

в Міністерстві юстиції України

25 квітня 2012 р. за № 628/20941

Про затвердження Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України

Відповідно до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (3206-17) , статті 5 Закону України "Про міліцію" (565-12) , підпункту 1 пункту 5 Положення про Міністерство внутрішніх справ України (383/2011) , затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 383, з метою зміцнення дисципліни та законності серед особового складу, безумовного забезпечення прав і свобод громадян, дотримання стандартів етичної поведінки, доброчесності та запобігання конфлікту інтересів у діяльності працівників органів внутрішніх справ НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, що додаються.

2. Керівникам структурних підрозділів апарату Міністерства внутрішніх справ України, установ та організацій, що належать до сфери управління МВС України, начальникам головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті, ректорам вищих навчальних закладів:

2.1. Протягом другого кварталу 2012 року організувати та провести в кожному підрозділі обговорення та вивчення підлеглими працівниками положень цих Правил, доведення їх вимог до відома кожного працівника міліції та формування потреби обов’язкового дотримання культури поведінки, етичних норм у спілкуванні з громадянами, колегами.

2.2. Унести корективи до навчальних програм у системі професійної підготовки, передбачивши вивчення та запровадження положень цих Правил в службову діяльність кожного підрозділу та кожного працівника міліції.

2.3. Забезпечити ознайомлення кандидатів на службу до органів внутрішніх справ з вимогами цих Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України та долучення до їх особових справ пам’ятки-застереження працівникові органів внутрішніх справ України про спеціальні обмеження, передбачені законодавством України.

2.4. Організувати роботу щодо висвітлення вимог цих Правил у засобах масової інформації, виготовлення та розміщення в приміщеннях органів та підрозділів внутрішніх справ стендів зі змістом основних їх положень.

3. Департаменту кадрового забезпечення (Дивак М.М.) у встановленому порядку забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

4. Управлінню зв’язків із громадськістю (Поліщук В.П.) забезпечити опублікування змісту цих Правил в черговому номері громадсько-правового тижневика МВС України "Іменем Закону" та його оприлюднення на офіційному веб-сайті МВС.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра генерал-лейтенанта міліції Черних С.П.

6. Цей наказ оголосити особовому складу органів та підрозділів внутрішніх справ.

7. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.Міністр генерал внутрішньої служби України        В.Ю. Захарченко

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ МВС України

22.02.2012 № 155

Зареєстровано

в Міністерстві юстиції України

25 квітня 2012 р. за № 628/20941

ПРАВИЛА

 поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України

I. Призначення Правил

1.1. Ці Правила є узагальненим зібранням норм поведінки працівників органів внутрішніх справ та засобів їх врегулювання. Вони ґрунтуються на Конституції України (254к/96-ВР) , Законах України "Про засади запобігання і протидії корупції" (3206-17) , "Про міліцію" (565-12) , Положенні про Міністерство внутрішніх справ України (383/2011) , затвердженому Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 383, принципах діяльності, спрямованих на підвищення авторитету і зміцнення репутації працівників органів внутрішніх справ та інформування громадян про норми поведінки, якої вони повинні вимагати від працівників міліції.

Під час прийняття на службу до органів внутрішніх справ проводиться ознайомлення кандидатів з вимогами цих Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України. У подальшому до особової справи працівника долучається пам’ятка-застереження працівника органів внутрішніх справ України про спеціальні обмеження, передбачені законодавством України, наведена в додатку до цих Правил.

1.2. Ці Правила як зібрання основних професійно-етичних норм визначають для працівника органів внутрішніх справ України:

моральні цінності, зобов’язання та принципи служби в органах внутрішніх справ;

професійно-етичні вимоги до службової, позаслужбової та антикорупційної поведінки;

формування єдності переконань і поглядів у сфері професійної етики та службового етикету, орієнтованих на професійно-етичний еталон поведінки;

регулювання професійно-етичних проблем взаємин працівників, що виникають у процесі їх спільної діяльності;

виховання високоморальної особистості працівника, яка відповідає етичним нормам і принципам, загальнолюдській і професійній моралі;

взаємодію з трудовими колективами, громадськими організаціями, населенням з урахуванням норм і принципів професійної та службової етики.

1.3. За своїм функціональним призначенням ці Правила:

служать методологічною основою формування професійної етики працівника органів внутрішніх справ;

орієнтують працівника в умовах конфліктів і етичної невизначеності та інших обставин морального вибору;

сприяють формуванню у працівника потреби дотримання професійно-етичних норм поведінки;

є засобом громадського контролю за моральною і професійною поведінкою працівника.

1.4. Неухильне дотримання принципів і норм цих Правил є важливим чинником якісного виконання працівником оперативно-службових завдань, необхідною умовою суспільної довіри та підтримки діяльності органів внутрішніх справ.

II. Сфера дії цих Правил

2.1. Положення цих Правил поширюються на осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ.

2.2. Дотримання норм поведінки, установлених цими Правилами, є моральним обов’язком кожного працівника органів внутрішніх справ незалежно від займаної посади та спеціального звання.

2.3. Громадянин України, який працює або приймається на службу в органи внутрішніх справ, ознайомлюється з вимогами цих Правил.

III. Моральні основи служби в органах внутрішніх справ

1. Громадянський обов’язок і моральні цінності служби в органах внутрішніх справ

1.1. Кожен громадянин України, який вступає на службу до органів внутрішніх справ, добровільно покладає на себе обов’язок служіння Українському народові й захисту свободи, демократії, законності та правопорядку.

1.2. Вищим моральним змістом службової діяльності працівника є захист людини, її життя і здоров’я, честі та особистої гідності, невід’ємних прав і свобод.

1.3. Загальнолюдські цінності складають основу морального духу працівника, який усвідомлює причетність до благородної справи захисту правопорядку, історії органів внутрішніх справ, надбань, досягнень, успіхів попередніх поколінь.

2. Професійний обов’язок, честь і гідність працівника органів внутрішніх справ

2.1. Совість, професійний обов’язок, честь і гідність є головними моральними орієнтирами на службовому шляху захисника правопорядку і складають моральний стрижень особистості працівника органів внутрішніх справ.

2.2. Професійний обов’язок працівника полягає в безумовному виконанні закріплених Присягою (382-91-п) , законами та професійно-етичними нормами завдань щодо забезпечення надійного захисту правопорядку, законності, громадської безпеки.

2.3. Честь працівника виявляється в сукупності таких якостей, як заслужена репутація, добре ім’я, особистий авторитет, вірність службовому обов’язку, даному слову і прийнятим моральним зобов’язанням.

2.4. Гідність нерозривно пов’язана з обов’язком і честю та являє собою єдність морального духу і високих моральних якостей, їх формування та підтримку в самому собі й інших людях.

2.5. Професійний обов’язок, честь і гідність є найважливішими критеріями моральної зрілості працівника, його готовності до виконання оперативно-службових завдань.

3. Моральні принципи служби в органах внутрішніх справ

3.1. Моральні принципи служби визначають безумовні вимоги професійної та суспільної моралі до діяльності органів внутрішніх справ.

3.2. Службова діяльність працівника органів внутрішніх справ здійснюється відповідно до таких моральних принципів:

гуманізму, який проголошує людину, її життя і здоров’я вищими цінностями, захист яких становить сенс і моральний зміст правоохоронної діяльності;

законності, визнання працівником верховенства права, а також його обов’язкового виконання у службовій діяльності;

об'єктивності, що виражається в неупередженості при прийнятті службових рішень;

справедливості, що означає відповідність міри покарання характеру і тяжкості проступку чи правопорушення;

колективізму і товариства, що виявляються у відносинах, заснованих на дружніх стосунках, взаємній допомозі та підтримці;

лояльності, що передбачає вірність державі, МВС, повазі і коректному ставленні до державних та громадських інститутів, державних службовців;

нейтральності, що означає рівне, неупереджене ставлення до всіх політичних партій і рухів, що передбачає відмову працівника від участі в їх діяльності в будь-яких формах;

толерантності, що полягає в поважному, неконфліктному ставленні до людей з урахуванням соціально-історичних, релігійних, етнічних традицій і звичаїв.

3.3. Працівник не повинен за будь-яких умов зраджувати моральним принципам служби, що відповідають вимогам держави і очікуванням суспільства, їх неухильне дотримання – справа честі і обов’язку кожного працівника органів внутрішніх справ.

4. Моральні зобов’язання працівника органів внутрішніх справ

4.1. Працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою (382-91-п) , відповідно до службового обов’язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе такі моральні зобов’язання:

визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності;

бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби;

ставитися нетерпимо до будь-яких дій, які ображають та принижують людську гідність, заподіюють біль і страждання, являють собою тортури, жорстокість, нелюдське поводження з людьми;

бути мужнім і безстрашним у небезпечних ситуаціях, які виникають під час припинення правопорушення, ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, проведення заходів щодо порятунку життя і збереження здоров’я людей;

виявляти твердість і непримиренність у боротьбі зі злочинцями, застосовуючи для досягнення поставленої мети виключно законні і високоморальні принципи;

зберігати і примножувати службові традиції органів внутрішніх справ.

4.2. Бездоганне виконання моральних зобов’язань забезпечує право працівника на суспільну довіру, повагу, визнання і підтримку громадян.

IV. Професійно-етичні правила поведінки працівника органів внутрішніх справ

1. Загальні правила поведінки працівника органів внутрішніх справ

1.1. Поведінка працівника органів внутрішніх справ завжди і за будь-яких обставин має бути бездоганною, відповідати високим стандартам професіоналізму і морально-етичним принципам стража правопорядку. Ніщо не повинно паплюжити ділову репутацію та авторитет працівника.

1.2. Норми професійної етики вимагають від працівника:

поводитися з почуттям власної гідності, доброзичливо і відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи у громадян повагу до органів внутрішніх справ і готовність співпрацювати з ними;

постійно контролювати свою поведінку, почуття і емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на службові рішення, уміти передбачати наслідки своїх вчинків і дій;

поводитись з усіма категоріями громадян однаково коректно незалежно від їх службового чи соціального становища;

виявляти повагу та увагу до старших за званням чи віком, завжди першим вітати: молодшому - старшого, підлеглому - начальника, чоловікові - жінку;

у спілкуванні з колегами виявляти простоту і скромність, уміння щиро радіти успіхам товаришів по службі, сприяти успішному виконанню ними службових доручень.

1.3. Працівник повинен пам’ятати, що аморальна поведінка, нерозбірливість і неохайність в особистих стосунках, відсутність навичок самодисципліни і розбещеність, балакучість і незібраність завдають непоправної шкоди його власній репутації і авторитету органів внутрішніх справ у цілому.

2. Правила поведінки працівника органів внутрішніх справ під час виконання службових обов’язків, оперативно-службових завдань

2.1. Ці Правила поведінки під час виконання службових обов’язків, оперативно-службових завдань вимагають від працівника:

безперечно і неухильно поважати та захищати права та свободи людини і громадянина, відповідаючи перед державою і суспільством за життя та безпеку людей у ситуаціях, що потребують втручання правоохоронців. Поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення та повагу;

не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, поважати їх природне право на життя, законні права на свободу думки, совісті, самовираження, збереження здоров’я, мирне зібрання, володіння майном тощо;

не допускати впливу сторонніх осіб, особистих (приватних) інтересів, інтересів членів своєї сім’ї на виконання службових обов’язків, якщо ці інтереси не співпадають із завданнями органів внутрішніх справ або суперечать їм;

критично ставитися до власних професійних якостей та поведінки. Постійно працювати над самовдосконаленням, підвищенням свого професійного та загальнокультурного рівня;

стверджувати та відстоювати честь і гідність правоохоронця як посадової особи, уповноваженої державою та Українським народом захищати законні права й інтереси громадян. Усіляко сприяти підвищенню авторитету органів внутрішніх справ серед населення;

працювати з повною віддачею протягом усього службового часу;

застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю тільки у випадках, передбачених законом.

2.2. При виявленні протиправних дій та їх припиненні працівник зобов’язаний:

пояснити правопорушнику, якщо дозволяє обстановка, у тактовній і переконливій формі причину його затримання;

висловлювати думки коротко і ясно, виключаючи можливість помилкового або двозначного їх розуміння громадянами, яких вони стосуються;

зберігати витримку і гідність, контролювати свій емоційний стан, своїм виглядом і діями демонструвати впевненість і спокій;

виявляти емоційно-психологічну стійкість при провокації правопорушниками конфліктної ситуації, не дозволяти втягнути себе в конфлікт, уживати всіх можливих заходів до його мирного вирішення і припинення;

уживати всіх можливих заходів для встановлення психологічного контакту з очевидцями та свідками, залишаючись водночас принциповим, рішучим та авторитетним представником державної влади;

давати роз’яснення правопорушнику про неправомірність його дій доброзичливо, переконливо і ясно, посилаючись на відповідні вимоги нормативно-правових актів;

утримуватись від жорстких дій і різких висловлювань стосовно правопорушника.

2.3. Для працівника неприпустимі:

поспішність у прийнятті рішень, нехтування процесуальними і моральними нормами;

провокаційні дії, пов’язані з підбурюванням, спонуканням у прямій чи непрямій формі до вчинення правопорушень;

розголошення фактів та обставин приватного життя громадян, які стали відомими в ході службової діяльності;

вибірковий підхід при вжитті заходів до порушників закону, правил дорожнього руху;

байдужість, бездіяльність і пасивність у попередженні і припиненні правопорушень.

2.4. Обмеження працівником прав і свобод громадян може бути застосовано виключно на підставі і в порядку, передбачених законом. У таких ситуаціях, за винятком дій у стані крайньої необхідності або необхідної оборони, працівник повинен роз’яснити громадянинові підставу такого обмеження.

2.5. Надзвичайні обставини не можуть бути виправданням фактів порушення закону, катування та жорстокого поводження.

V. Правила службового спілкування працівника органів внутрішніх справ

1. Загальні правила службового спілкування

1.1. У спілкуванні з людьми працівнику необхідно дотримуватись вимог Конституції України (254к/96-ВР) , яка гарантує кожному громадянину право на недоторканність приватного життя, особисту й сімейну таємницю, захист честі, гідності, свого доброго імені.

1.2. Працівникові необхідно:

починати службове спілкування з привітання (прикласти руку до головного убору, перебуваючи у форменому одязі), утримуючись від рукостискання; представитися, назвати посаду, спеціальне звання, прізвище, коротко повідомити мету і причину звернення, на прохання громадянина пред’явити службове посвідчення;

висловлювати свої зауваження та вимоги в коректній і переконливій формі, якщо потрібно, спокійно, без роздратування повторити і роз’яснити зміст сказаного;

вислухати пояснення або питання громадянина уважно, не перебиваючи, виявляючи доброзичливість і повагу до співрозмовника;

ставитися з повагою до громадян, перш за все до людей похилого віку, ветеранів, інвалідів, надавати їм необхідну допомогу;

бути уважним до жінок і дітей.

1.3. При спілкуванні з громадянами працівник повинен виявляти витримку і бути готовим:

до неадекватної поведінки з їх боку, у тому числі до прояву агресії і вчинення опору;

до надання їм першої медичної допомоги (у тому числі направлення до закладу охорони здоров’я).

1.4. У спілкуванні з громадянами з боку працівника неприпустимі:

будь-які висловлювання і дії дискримінаційного характеру за ознаками статі, віку, раси, національності, мови, громадянства, соціального, майнового або сімейного стану, політичної чи релігійної належності;

надмірний тон, грубість, некоректність зауваження, пред’явлення неправомірних, незаслужених звинувачень;

погрози, образливі вирази або репліки;

суперечки, дискусії та дії, що перешкоджають нормальному спілкуванню або провокують протиправну поведінку;

необґрунтовані перевірки паспортів та інших документів.

1.5. Працівникові рекомендується не сприймати на свій рахунок образливих зауважень, недоречних жартів, глузувань, висловлених на вулицях і в громадських місцях.

2. Особливості спілкування з іноземцями та особами без громадянства

2.1. Професійна поведінка працівника при спілкуванні з іноземцями та особами без громадянства сприяє зміцненню міжнародного авторитету органів внутрішніх справ України та держави.

2.2. У спілкуванні з іноземцями та особами без громадянства співробітник міліції повинен поважати гідність особи і виявляти до неї гуманне ставлення, захищати права людини незалежно від расової та національної належності, громадянства, віку та мови, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань.

2.3. У спілкуванні з іноземцями та особами без громадянства працівник повинен виявляти терпіння, витримку, коректність і люб’язність, готовність надати допомогу, у разі необхідності роз’яснити правила поведінки та правила перебування на території України.

2.4. Працівникові не рекомендується обговорювати з іноземцями та особами без громадянства питання політики, діяльності органів державної влади, у тому числі органів внутрішніх справ.

VI. Загальні правила урегулювання конфлікту інтересів серед працівників органів внутрішніх справ

6.1. Працівник органів внутрішніх справ зобов’язаний у межах своїх повноважень уживати заходів щодо недопущення конфлікту інтересів, а саме будь-якої можливості виникнення суперечностей між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність яких може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.

6.2. Обставини, що можуть призвести до виникнення конфлікту інтересів, повинні бути усунуті до того, як працівник органів внутрішніх справ буде призначений на посаду.

У разі коли обставини, що можуть призвести до виникнення конфлікту інтересів, склалися після призначення на посаду, працівник органу чи підрозділу внутрішніх справ повинен невідкладно повідомити в письмовій формі свого безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів.

6.3. Якщо працівнику органів внутрішніх справ стало відомо про наявність конфлікту інтересів у інших працівників, йому необхідно повідомити про це свого безпосереднього керівника.

6.4. Безпосередній керівник зобов’язаний ужити всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання конфлікту інтересів, шляхом доручення виконання відповідного службового завдання іншій посадовій особі, особистого виконання службового завдання чи в інший спосіб, передбачений законодавством.

6.5. Керівник не має морального права:

перекладати свою відповідальність на підлеглих;

використовувати службове становище керівника в особистих інтересах;

проявляти формалізм, чванство, зарозумілість, грубість, застосовувати рукоприкладство стосовно підлеглих;

обговорювати з підлеглими дії вищих начальників;

позичати гроші у підлеглих працівників, приймати подарунки, використовуючи своє службове становище.

VII. Запобігання проявам корупції

7.1. Корупційне правопорушення - умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (3206-17) , за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.

7.2. Працівник органів внутрішніх справ зобов’язаний неухильно дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством та Законом України "Про міліцію" (565-12) , уникати дій, які можуть бути сприйняті як підстава підозрювати його в корупції. Своєю поведінкою він має продемонструвати, що не терпить будь-яких проявів корупції, відкидає пропозиції про незаконні послуги, чітко розмежовує службу і приватне життя, при найменших ознаках корумпованої поведінки інших осіб інформує керівника свого структурного підрозділу (пам’ятка-застереження працівника органів внутрішніх справ України про спеціальні обмеження, передбачені законодавством України (додаток)).

7.3. Працівнику органів внутрішніх справ забороняється використовувати свої службові повноваження та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:

неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);

неправомірно сприяти призначенню на посаду особи;

неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб;

неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв'язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.

7.4. Працівнику органів внутрішніх справ забороняється:

займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), якщо інше не передбачено Конституцією (254к/96-ВР) або законами України;

входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

7.5. Працівнику органів внутрішніх справ забороняється безпосередньо або через інших осіб отримувати подарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб:

за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами;

якщо особа, яка дарує (здійснює) дарунок (пожертву), перебуває в підпорядкуванні такої особи.

7.6. Особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

Працівник органів внутрішніх справ зобов’язаний повідомити керівництво органу (підрозділу) внутрішніх справ, на посаду в якому він претендує, про працюючих у цьому органі близьких йому осіб.

7.7. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої статті 9 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (3206-17) , відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк.

Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування.

У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

7.8. Керівник органу (підрозділу) внутрішніх справ, у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення підлеглими працівниками, зобов’язаний у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноважений суб’єкт у сфері протидії корупції.

Працівник органів внутрішніх справ повинен неухильно дотримуватися вимог цих Правил.

Працівник, який порушує принципи і норми професійної етики, втрачає добре ім’я і честь, дискредитує свій підрозділ і органи внутрішніх справ, позбавляється морального права на повагу, підтримку і довіру з боку громадян, колег і товаришів по службі.Начальник Департаменту кадрового забезпечення МВС України полковник міліції         М.М. Дивак

 

Додаток

до Правил поведінки

та професійної етики осіб рядового

та начальницького складу

органів внутрішніх справ України

ПАМ’ЯТКА-ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

 працівника органів внутрішніх справ України про спеціальні обмеження, передбачені законодавством України

Згідно із Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (3206-17) працівники органів та підрозділів внутрішніх справ України незалежно від займаної посади або спеціального звання є особами, уповноваженими на виконання функцій держави, тобто представниками влади, діяльність яких пов’язана з виконанням завдань у сфері запобігання і протидії злочинності та забезпечення правопорядку. У зв’язку з цим на осіб рядового і начальницького складу, які за посадою виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, поширюється дія норм вказаного Закону, якими встановлюються спеціальні обмеження, спрямовані на забезпечення протидії та запобігання корупції.

Відповідно до цих вимог ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:

одержувати неправомірну вигоду або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, зокрема: сприяти господарській діяльності фізичних і юридичних осіб, одержанню ними субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанню контрактів, неправомірно сприяти призначенню на посаду особи, втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб, неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв’язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень;

займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової, творчої, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту - в позаробочий час);

входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків представлення особою в раді товариства інтересів держави чи територіальної громади);

безпосередньо або через інших осіб одержувати подарунки (пожертви), за винятком випадків, передбачених законодавством;

мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам;

протягом року з дня звільнення з посади укладати трудові договори або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, якщо до цього вони контролювали (наглядали) за діяльністю цих підприємств, установ, організацій; розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових повноважень; представляти інтереси будь-якої особи у справах, в яких іншою стороною є орган, в якому вони працювали.

За порушення вказаних обмежень особа притягується до відповідальності відповідно до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (3206-17) . Крім цього, у зв’язку з притягненням до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення працівник органів та підрозділів внутрішніх справ в обов’язковому порядку звільняється з посади, стосовно нього судом може бути встановлене обмеження щодо заборони займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування.

 

У результаті плідної роботи парламентарів України був прийнятий 15 листопада 2001 р. Закон України Про попередження насильства в сім’ї, який набув чинності 19 березня 2002 року. Це перший серед держав СНД та країн Східної Європи справді комплексно-нормативний акт, завданням якого є запобігти насильства в сім'ї. Цим Законом визначаються правові й організаційні фундаментальні аспекти попередження насильства різного характеру в сім’ї, захисту права дітей, а також забезпечення державними органами та установами системи спеціальних та соціальних заходів з попередження видів насильства в сім’ї.

Можна ще зазначити, що одним із справді основних завдань - це завдання Закону України Про попередження насильства в сім’ї - попередити насильство в сім'ї на початкових стадіях проявляння, щоб конфлікт між конфліктуючими сторонами не призвів до погіршення наслідків. Винні в скоєнні насильства в сім'ї, притягуються згідно Закону до адміністративної, кримінальної, або цивільно-правової відповідальності. Інноваційний характер і новизна Закону України Про попередження насильства в сім’ї зумовила необхідність розробити механізм застосування положень Закону на практиці. Все це призвело до підготовки наукового і практичного коментарію до Закону України Про попередження насильства в сім’ї.

            Цей Закон визначає правові і організаційні основи попередження насильства в сім'ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї.

 

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів. Для цілей цього Закону наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

насильство в сім'ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю;

фізичне насильство в сім'ї - умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі і гідності;

 сексуальне насильство в сім'ї - протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканість іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім'ї;

психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю;

економічне насильство в сім'ї - умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я;

члени сім'ї - особи, які перебувають у шлюбі; проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою; їхні діти; особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; є родичами прямої або непрямої лінії споріднення за умови спільного проживання; {Статтю 1 доповнено абзацом згідно із Законом N 599-VI (599-17) від 25.09.2008};

жертва насильства в сім'ї - член сім'ї, який постраждав від фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства з боку іншого члена сім'ї;

попередження насильства в сім'ї - система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім'ї, припинення насильства в сім'ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім'ї, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім'ї;

реальна загроза вчинення насильства в сім'ї - погроза вчинення одним членом сім'ї стосовно іншого члена сім'ї умисних дій, передбачених абзацом другим цієї статті, якщо є реальні підстави очікувати її виконання;

захисний припис - спеціальна форма реагування служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах дітей щодо захисту жертви насильства в сім'ї, яким особі, яка вчинила насильство в сім'ї, забороняється вчиняти певні дії стосовно жертви насильства в сім'ї;

 {Абзац дванадцятий статті 1 виключено на підставі Закону N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}

корекційна програма - програма, спрямована на формування гуманістичних цінностей та ненасильницької моделі поведінки в сім'ї особи, яка вчинила насильство в сім'ї. {Статтю 1 доповнено абзацом тринадцятим згідно із Законом N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}.

 

Стаття 2. Законодавство про попередження насильства в сім'ї. Законодавство про попередження насильства в сім'ї складається з Конституції України ( 254к/96-ВР ), цього Закону, інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо попередження насильства в сім'ї.

 

Стаття 3. Органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї.

 1. Здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї в межах наданих їм повноважень покладається на:

            1) спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї;

 2) відповідні підрозділи органів внутрішніх справ; {Пункт 2 частини першої статті 3 в редакції Закону N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}.

 3) органи опіки і піклування;

            4) спеціалізовані установи для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та жертв такого насильства:

 кризові центри для членів сімей, в яких вчинено насильство в сім'ї або існує реальна загроза його вчинення (далі - кризові центри);

            центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї. {Пункт 4 частини першої статті 3 в редакції Закону N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}.

 2. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, об'єднання громадян, а також окремі громадяни можуть сприяти у здійсненні заходів з попередження насильства в сім'ї.

 

Стаття 4. Підстави для вжиття заходів з попередження насильства в сім'ї.

1. Підставами для вжиття заходів з попередження насильства в сім'ї є:

 заява про допомогу жертви насильства в сім'ї або члена сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї;

 висловлене жертвою насильства в сім'ї або членом сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї, бажання на вжиття заходів з попередження насильства в сім'ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;

 отримання повідомлення про застосування насильства в сім'ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім'ї.

            2. Заява та повідомлення про застосування насильства в сім'ї або реальної загрози його вчинення приймаються за місцем проживання постраждалого органами, зазначеними в пунктах 1 та 2 частини першої статті 3 цього Закону.

 3. Орган, до якого надійшла заява або надійшло повідомлення про вчинення насильства в сім'ї або реальну загрозу його вчинення, розглядає заяву чи повідомлення та вживає в межах своїх повноважень передбачені законом заходи з попередження насильства в сім'ї.

 4. Порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну загрозу його вчинення затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Розділ II

ОРГАНИ ТА УСТАНОВИ, НА ЯКІ ПОКЛАДАЄТЬСЯ ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХОДІВ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї

Стаття 5. Повноваження спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї.

 Спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї:

 бере участь в розробленні та реалізує державну політику щодо попередження насильства в сім'ї;

 координує діяльність відповідних підрозділів органів внутрішніх справ, органів опіки і піклування у питаннях попередження насильства в сім'ї;

 {Абзац третій статті 5 в редакції Закону N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}

 визначає потребу регіонів у створенні спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї та організовує роботу з їх створення;

 {Абзац четвертий статті 5 в редакції Закону N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}

 здійснює контроль за організацією і діяльністю спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї;

 розробляє і затверджує методичні рекомендації щодо проходження корекційної програми та організовує забезпечення кризових центрів такими методичними рекомендаціями;

 {Статтю 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}

            здійснює збір та узагальнення даних про насильство в сім'ї відповідно до законодавства;

 організовує і проводить соціологічні, психолого-педагогічні та кримінологічні дослідження насильства в сім'ї;

 надає органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян, окремим громадянам методичну і практичну допомогу, консультації з питань попередження насильства в сім'ї;

            організовує і проводить просвітницьку та роз'яснювальну роботу серед членів сім'ї, де виникає реальна загроза вчинення насильства в сім'ї або де було вчинено насильство в сім'ї, про права, заходи і послуги, якими вони можуть скористатися;

 організовує і проводить просвітницьку та роз'яснювальну роботу серед громадськості про проблему насильства в сім'ї та заходи, які існують з попередження насильства в сім'ї;

 {Статтю 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}

 організовує проходження корекційної програми особами, які вчинили насильство в сім'ї;

 {Статтю 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}

 звертається до центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування за наданням відповідної допомоги жертвам насильства в сім'ї;

 приймає і розглядає заяви та повідомлення про вчинення насильства в сім'ї і реальну загрозу його вчинення;

 направляє жертв насильства в сім'ї та членів сім'ї, стосовно яких існує реальна загроза його вчинення, до спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї.

 

Стаття 6. Повноваження відповідних підрозділів органів внутрішніх справ щодо попередження насильства в сім'ї.

 {Назва статті 6 в редакції Закону N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}

            1. В органах внутрішніх справ заходи щодо попередження насильства в сім'ї здійснюють служба дільничних інспекторів міліції та кримінальна міліція у справах дітей, які:

 виявляють причини і умови, що сприяють проявам насильства в сім'ї, вживають у межах своїх повноважень заходів щодо їх усунення;

 беруть на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї, та проводять виховно-попереджувальну роботу з ними;

 відвідують сім'ї, члени яких перебувають на профілактичному обліку, за місцем їх проживання і проводять з ними профілактичну роботу;

 виносять офіційні попередження членам сім'ї про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї;

приймають та розглядають у межах своїх повноважень, визначених законом, заяви і повідомлення про насильство в сім'ї або про реальну загрозу його вчинення;

 вживають відповідних заходів щодо припинення насильства в сім'ї, а також дій членів сім'ї, що направлені на виконання реальної загрози вчинення насильства в сім'ї;

 повідомляють членів сім'ї, де виникає реальна загроза вчинення насильства в сім'ї або де було вчинено насильство в сім'ї, про права, заходи і послуги, якими вони можуть скористатися;

            направляють жертв насильства в сім'ї до спеціалізованих установ для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та жертв такого насильства;

 виносять захисні приписи у випадках, передбачених цим Законом;

            контролюють виконання вимог захисних приписів;

            направляють осіб, які вчинили насильство в сім'ї, до кризових центрів для проходження корекційної програми;

            взаємодіють із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї, з органами опіки і піклування та спеціалізованими установами для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та жертв такого насильства у питаннях попередження насильства в сім'ї;

            надають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї на запит уповноважених органів;

 здійснюють інші повноваження щодо попередження насильства в сім'ї, передбачені законом.

 {Частина перша статті 6 в редакції Закону N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}

 2. Повноваження кримінальної міліції у справах дітей поширюються на випадки, коли жертва насильства в сім'ї або особа, стосовно якої існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї, а також особа, що вчинила насильство в сім'ї, не досягли 18-річного віку.

 

Стаття 7. Повноваження органів опіки і піклування щодо попередження насильства в сім'ї.

 Органи опіки і піклування:

            надають допомогу у відновленні порушених прав та захисті законних інтересів неповнолітнім, які мають батьків і проживають у сім'ях, дітям-сиротам, які залишилися без піклування батьків і виховуються в сім'ях опікунів (піклувальників), прийомних сім'ях, дитячих будинках сімейного типу, а також членам сім'ї, визнаним в судовому порядку недієздатними, у випадках, коли стосовно них вчинено або існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї;

 представляють у суді інтереси неповнолітніх та недієздатних членів сім'ї, які вчинили насильство в сім'ї або стали жертвами насильства в сім'ї;

 {Абзац третій статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}

 здійснюють інші повноваження щодо попередження насильства в сім'ї, передбачені законом.

 

Стаття 8. Кризові центри.

            1. Кризові центри створюються місцевими державними адміністраціями за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї відповідно до соціальних потреб регіону.

            2. Кризові центри можуть також створюватися органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, благодійними фондами, об'єднаннями громадян і окремими громадянами за погодженням із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї і реєструються в порядку, визначеному законом.

 3. Працівники кризових центрів:

 здійснюють прийом членів сім'ї, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї;

 здійснюють прийом осіб, які вчинили насильство в сім'ї, для проходження корекційної програми;

 організують надання необхідної психологічної, педагогічної, медичної, юридичної допомоги членам сім'ї, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї;

 розробляють корекційні програми та організовують їх проходження особами, які вчинили насильство в сім'ї;

            відповідно до можливостей надають притулок для тимчасового перебування членам сім'ї, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї;

            повідомляють членів сім'ї, де виникає реальна загроза вчинення насильства в сім'ї або де було вчинено насильство в сім'ї, про права, заходи і послуги, якими вони можуть скористатися;

 повідомляють службу дільничних інспекторів міліції чи кримінальну міліцію у справах дітей про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства;

            вивчають і узагальнюють причини та умови конкретних проявів насильства в сім'ї;

            надають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї на запит уповноважених органів;

            забезпечують збереження конфіденційної інформації щодо осіб, які звернулися до кризового центру про допомогу;

 взаємодіють із засобами масової інформації, громадськими організаціями у проведенні просвітницької та виховної роботи з питань попередження насильства в сім'ї.

 {Частина третя статті 8 в редакції Закону N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}

 4. Кризові центри є неприбутковими організаціями, користуються правами юридичної особи, мають власні бланки, печатку з зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

 

Стаття 9. Центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї.

 1. Центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї створюються відповідно до законодавства, що регламентує створення закладів охорони здоров'я. Центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї можуть створюватися в системі діючих закладів охорони здоров'я.

 2. В центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї поміщаються жертви насильства в сім'ї (з їхньої згоди або на їхнє прохання) на підставі рішення медичної комісії центру. Щодо неповнолітніх членів сім'ї необхідна згода одного з батьків, усиновителів, опікуна чи піклувальника, у разі, якщо вони не зазнали насильства від одного з них, або органу опіки і піклування.

 {Частина друга статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}.

 3. Жертви насильства в сім'ї перебувають у центрах медико-соціальної реабілітації протягом терміну, необхідного для їхнього лікування та психосоціальної реабілітації. За їхнім бажанням вони можуть пройти курс лікування та психосоціальної реабілітації амбулаторно.

 4. Працівники центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї:

 надають жертвам насильства в сім'ї первинну медико-санітарну і психологічну допомогу, окремі види психіатричної допомоги на підставах та в порядку, передбачених Законом України "Про психіатричну допомогу", іншими законами;

            за необхідності направляють жертв насильства в сім'ї для відповідного подальшого лікування;

 організовують надання юридичних консультацій жертвам насильства в сім'ї;

 повідомляють про вчинене насильство в сім'ї службу дільничних інспекторів міліції чи кримінальну міліцію у справах дітей;

 надають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї на запит уповноважених органів.

 

Розділ III

СПЕЦІАЛЬНІ ЗАХОДИ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї

Стаття 10. Офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї.

            1. Члену сім'ї, який вчинив насильство в сім'ї, виноситься офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, за умови відсутності в його діях ознак злочину, службою дільничних інспекторів міліції або кримінальною міліцією у справах дітей, про що йому повідомляється під розписку.

 2. Офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї може бути винесено осудній особі, яка на момент його винесення досягла 16-річного віку.

 3. У разі вчинення особою насильства в сім'ї, після отримання нею офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, ця особа направляється до кризового центру для проходження корекційної програми, а також щодо неї у випадках і в порядку, передбачених цим Законом, може бути винесено захисний припис.

 Проходження корекційної програми для такої особи є обов'язковим.

 {Частина третя статті 10 в редакції Закону N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}.

 {Статтю 11 виключено на підставі Закону N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}.

 

Стаття 12. Взяття на профілактичний облік та зняття з профілактичного обліку членів сім'ї, які вчинили насильство в сім'ї.

1. Членів сім'ї, яким було винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, служба дільничних інспекторів міліції чи кримінальна міліція у справах дітей беруть на профілактичний облік.

            2. Зняття з профілактичного обліку членів сім'ї, які вчинили насильство в сім'ї, проводиться органами, які брали особу на такий облік, якщо протягом року після останнього факту вчинення насильства в сім'ї особа жодного разу не вчинила насильства в сім'ї.

            3. Порядок взяття на профілактичний облік та порядок зняття з профілактичного обліку членів сім'ї, яким було винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, затверджуються Міністерством внутрішніх справ України.

Стаття 13. Захисний припис.

 1. Особі, яка вчинила насильство в сім'ї після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, дільничним інспектором міліції або працівником кримінальної служби у справах дітей за погодженням з начальником відповідного органу внутрішніх справ і прокурором може бути винесений захисний припис.

 2. Захисний припис не підлягає погодженню у разі наявності в діях особи, яка вчинила насильство в сім'ї, ознак злочину.

3. Захисний припис може бути винесений до осудної особи, яка на момент винесення захисного припису досягла 16-річного віку.

4. Захисним приписом особі, стосовно якої він винесений, може бути заборонено чинити певну дію (дії) по відношенню до жертви насильства в сім'ї, а саме:

 чинити конкретні акти насильства в сім'ї;

 отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім'ї;

 розшукувати жертву насильства в сім'ї, якщо жертва насильства в сім'ї за власним бажанням перебуває у місці, що невідоме особі, яка вчинила насильство в сім'ї;

 відвідувати жертву насильства в сім'ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї;

 вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім'ї.

 5. Зазначені у частині четвертій цієї статті обмеження встановлюються на термін до 90 діб з дня погодження захисного припису з прокурором.

 {Частина п'ята статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 599-VI (599-17) від 25.09.2008}.

 

            Стаття 14. Стягнення коштів на утримання жертв насильства в сім'ї у спеціалізованих установах для жертв насильства в сім'ї.

            Рішення про стягнення з осіб, які вчинили насильство в сім'ї, коштів на відшкодування витрат на утримання жертв насильства в сім'ї у спеціалізованих установах для жертв насильства в сім'ї приймається судом в установленому законом порядку за позовом адміністрації спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї.

 

Розділ IV

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВЧИНЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї

Стаття 15. Відповідальність за вчинення насильства в сім'ї.

 Члени сім'ї, які вчинили насильство в сім'ї, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність відповідно до закону.

 

Розділ V

ФІНАНСУВАННЯ ОРГАНІВ ТА УСТАНОВ, НА ЯКІ ПОКЛАДАЄТЬСЯ ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХОДІВ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї.

Стаття 16. Джерела фінансування органів, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї, і спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї.

 1. Фінансування органів та установ з попередження насильства в сім'ї, які належать до системи органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, здійснюється за рахунок коштів бюджету відповідного рівня.

            2. Фінансування спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї, створених підприємствами, установами, організаціями, благодійними фондами, об'єднаннями громадян чи окремими громадянами, здійснюється за рахунок їхніх власних коштів.

 3. Спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї мають право на регресний позов про відшкодування коштів на утримання жертв насильства в сім'ї до осіб, які вчинили насильство в сім'ї.

 

Розділ VI

ОХОРОНА ПРАВ ЧЛЕНІВ СІМ'Ї ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЗАХОДІВ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї.

Стаття 17. Охорона прав членів сім'ї при здійсненні заходів з попередження насильства в сім'ї.

 1. Членам сім'ї, стосовно яких здійснюються заходи з попередження насильства в сім'ї, держава гарантує охорону прав і законних інтересів.

 2. Посадові особи та працівники, які здійснюють заходи з попередження насильства в сім'ї, не можуть розголошувати відомості про особисте та сімейне життя, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням їх службових обов'язків.

 

Розділ VII

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ.

1. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування.

            2. Кабінету Міністрів України протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом:

            підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

 привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

            відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

            забезпечити перегляд і скасування центральними і місцевими органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

 Президент України Л.КУЧМА,  м. Київ, 15 листопада 2001 року N 2789-III.

 

ЕТИЧНИЙ КОДЕКС
ПРАЦІВНИКА ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Працівники органів внутрішніх справ:
усвідомлюючи основні завдання своєї діяльності у ствердженні верховенства права, захисті демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, підтримці спокою, законності та порядку в суспільстві, протидії злочинності, розкритті та об'єктивному розслідуванні злочинів;
підтверджуючи відповідальність за сприяння розбудові незалежної України, здійсненню в ній соціальних та економічних реформ, зміцненню її міжнародного авторитету і, зокрема, у сфері боротьби зі злочинністю;
вбачаючи важливою умовою ефективності своєї діяльності встановлення і розвиток партнерських стосунків з населенням, його довіру та повагу до органів внутрішніх справ;
будучи переконаними в тому, що суспільна довіра до органів внутрішніх справ першочергово пов'язана з гуманним ставленням до людини при повазі її прав і свобод;
підтримуючи принципи, висловлені в Кодексі ООН щодо поведінки посадових осіб правоохоронних органів та в Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи стосовно Декларації про поліцію;
враховуючи рекомендації Ради Європи щодо проекту Європейського Кодексу поліцейської етики, основи етичних норм працівників міліції (поліції) держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав;
діючи у правовому просторі, визначеному Конституцією України, законами України, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ, іншими чинними нормативними актами;
виконуючи вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України,
ЗОБОВ'ЯЗУЮТЬСЯ:
керуватися у службовій діяльності і повсякденному житті та поведінці системою наступних етичних норм:
1. Безперечно і неухильно поважати та захищати права і свободи людини і громадянина, несучи особисту відповідальність перед державою і суспільством за життя і безпеку людей у ситуаціях, що потребують втручання правоохоронців.
2. Виховувати в собі почуття гордості за свою країну, її народ, його історію та культуру, поважати державну символіку, підпорядковувати свою професійну діяльність інтересам розбудови незалежної України, стверджувати принципи законності, справедливості та гуманізму.
3. У своїй роботі неухильно керуватись законодавством України. Виконувати норми Дисциплінарного статуту.
4. При виконанні своїх функціональних обов'язків ставитися до громадян справедливо, уважно, доброзичливо, неупереджено, з почуттям поваги до їх людської гідності, не допускаючи при цьому жодних проявів дискримінації на підґрунті статі, раси, віку, мови, релігії, національності, громадянства, соціального походження, освіти, матеріального стану, політичних та інших переконань.
5. Не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, поважати їх природне право на життя, законні права на свободу думки, совісті, самовираження, збереження здоров'я, мирного зібрання, володіння майном тощо. Використовувати силу тільки як крайній захід для досягнення законної цілі.
6. Повсякчас бути готовими до надання людям допомоги і захисту в межах службових повноважень та виходячи із загальнолюдських морально-етичних позицій. При цьому суттєво важливим є врахування особливостей та потреб різних груп населення.
7. У службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистій поведінці бути зразком чесності, чемності, тактовності, зовнішньої охай­ності і внутрішньої дисциплінованості, культури спілкування, зокрема мовної.
8. Виявляти стійкість, принциповість, непримиренність у боротьбі зі злочинністю, мужність і сміливість, високу фізичну, вольову та інтелектуальну готовність до дій у складних, нестандартних ситуаціях.
9. Критично ставитися до власних професійних якостей та поведінки. Постійно працювати над самовдосконаленням, підвищенням свого професійного та загальнокультурного рівня.
10. Стверджувати та відстоювати честь і гідність правоохоронця як посадової особи, уповноваженої державою і народом України захищати законні права і інтереси громадян. Всіляко сприяти підвищенню авторитету органів внутрішніх справ серед населення.
11. У разі недотримання взятих зобов'язань бути готовими понести відповідальність, передбачену законодавством України, іншими чинними нормативними актами, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ.

ГУРОС МВС України

 

Добові зведення

09 травня 2017 року

За добу правоохоронцями міста Біла Церква та Білоцерківського району зареєстровано 85 повідомлень про події та злочини, по лінії карного розшуку 7, розкрито 1

Увага Розшук!